ГС Тема 1 Урок 7. Глистяні захворювання та їх профілактика. Поняття про гельмінти та гельмінтози та їх профілактика. Контроль знань.

Гельмі́нти (від дав.-гр. ἕλμινθος — паразитичні черви / черв'яки; по-простому — глисти) — загальна назва паразитичних червів, що паразитують в організмі тварин (царство Animalia), людини (наприклад, у кишечнику або порожнині тіла, чи в інших тканинах) і спричинюють гельмінтози (англ. helminthiasis). Немає такого органу у людини і у будь-якої тварини, в якому не могли б паразитувати ті чи інші гельмінти. Вивченням гельмінтів займається гельмінтологія, проблемами зараження гельмінтами людей, хворобами, які вони спричинюють, займається медична паразитологія. Ще в давнину люди виявляли в організмі домашніх тварин червів різного розміру, помічали їх і у людини. У давньоєгипетському джерелі — папірусі Еберса є перші відомості про хворобу, яку, як нині відомо, спричинюють шистосоми. Перші наукові описи деяких паразитичних червей зробив Гіппократ (гострик, аскарида, ехінокок), який ввів до медичного ужитку терміни «гельмінт» і «гельмінтоз». В українській медичній термінології та її літературних джерелах існують іноді декілька назв певних гельмінтів, зокрема, для Opisthorchis felineus — котячі двовустеці / двороти / сисуни / двоустки. Тому при невизначеності назви доцільно використовувати міжнародну латинську назву гельмінта. Класифікація гельмінтів, що здатні уражати людей Кишкова вугриця — представник нематод, збудник стронгілоїдозу. За біологічними особливостями Ціп'як свинячий (музейний експонат). Іноді сягає 6 м завдовжки. На сьогодні з урахуванням біологічних особливостей гельмінтів, які спричинюють гельмінтози у людей і тварин, поділяють на 4 типи: 1. Плоскі черви (лат. Plathelminthes), серед яких виділяють патогенні для людей: клас стрічкових/стьожкових гельмінтів (Цестоди, лат. Cestoda) — бичачий, свинячий, карликовий ціп'яки, різноманітні стьожківці, ехінокок, альвеокок тощо; До цестод відносять тих гельмінтів, які, головним чином, мають такі основні ознаки: мають стрічкоподібну форму, а тіло гельмінта складається з тісно пов'язаних сегментів (проглотид). Ці проглотиди об'єднані в ланцюжок (стробілу) і прикріплені до головки (сколекса). Найбільш дистальні від сколексу проглотиди, які містять матку, що переповнена яйцями, здатні відділятися від стробіли і виходити в довкілля з кишківника (окрім дифілоботрід); Сколекс Hymenolepis diminuta (пацючого карликового ціп'яка), що зрідка паразитує у людей в кишечнику. в статевозрілій стадії живуть у кишківнику і фіксуються до слизової за допомогою спеціального ротового апарату (присоски, борозни та хоботки); не мають кишкової трубки, а харчування гельмінта йде всією поверхнею за допомогою мікроворсинок, що покривають усю стробілу ззовні, всередині тіла гельмінта є ферменти, які перетравлюють всмоктані з кишечнику хазяїна. Екскреція відбувається за допомогою складної системи збиральних трубок; не мають порожнини тіла, а внутрішні органи розташовані в пухкій клітинній паренхімі, нервову систему складають головний сколексний вузол та поздовжні нервові стовбури; є гермафродитами, що запліднюються або перехресно (між сусідніми проглотидами) або в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати. Гельмінтози, які спричинюють цестоди, називають цестодозами. клас сисунів / смоктальників (Трематоди, лат. Trematoda) — котячий сисун (або сибірський двовустець, або дворот), печінковий сисун (двовустець/дворот), гігантський сисун, китайський печінковий сисун тощо. Трематоди характеризуються головним чином: відсутністю сегментування; листоподібною або ланцетоподібною формою; наявністю двох присосок, що визначило ще одну їх загальну назву двовустеці або двороти. гермафродитизмом (окрім шистосом); приналежністю до біогельмінтів — у них складний цикл розвитку, обов'язково з проміжним хазяїном (різні види молюсків), а часто і додатковим хазяїном (риби, раки, краби). Гельмінтози, які спричинюють трематоди, називають трематодозами. Окрім цього в типі плоских гельмінтів виділяють ще 2 класи: Турбелярії (Turbellaria) і Моногенеї (Monogenea), які не здатні заражати людину[1]. Внутрішня будова типової трематоди — Clonorchis sinensis (китайського печінкового сисуна). Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Плоскі черви. 2. Круглі черви (Нематоди, лат. Nematoda, Nemathelminthes — гострик, аскарида, волосоголовець людський, трихінела, анкілостома, кишкова вугриця (угриця), ришта, тощо. У людей серед сукупності гельмінтозів переважають ті, що їх спричинюють саме нематоди[2]. Цим гельмінтам притаманні, головним чином, такі основні риси: круглий перетин тіла; ззовні є щільна білкова кутикула, під якою розміщений м'язовий шар з поздовжніх волокон, завдяки яким та переміщенню рідини в порожнині самих червей гельмінти активно рухаються; роздільностатевість; розвинені системи: м'язова, нервова, травна і статева; живуть у всіх середовищах існування. На сьогодні поділяють на класи — Chromadorea (включає 14 рядів), Enoplea (11 рядів) і Dorylaimea (8 рядів)[3]. Гельмінтози, які спричинюють нематоди, називають нематодозами. Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Нематоди. 3. Волосатики (лат. Nematomorpha, народне — «живий волос») — окремі гельмінти комах, що можуть іноді потрапляти до людини при випадковому заковтуванні комах; Головним чином вони характеризуються: є паразитоїдами — личинки ведуть паразитичне життя, тоді як дорослим особинам притаманний вільний спосіб життя; морфологічно подібні до нематод; є активними гідрофілами; Поділяють на 2 класи — Нектонематоди (Nectonematoida) й Гордіоїди (Gordioidea)[4]. Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Волосові. 4. Скреблики (колючеголові, скреблянки) або Акантоцефали (лат. Acanthocephala) — гельмінти комах та рачків, які можуть бути випадково проковтнуті людиною; Вони, головним чином, характеризуються: відсутність рота й травного тракту; наявність у передній частині тіла рухливого хоботка, який, як правило, вкритий колючими гачками[5]; порожнисте тіло; зовнішні покрови складаються з тонкого тегументу, який вкриває епідерміс, що складається з синцитія, який не містить клітинної стінки. Скребликів / скреблянок поділяють на три класи — Архіакантоцефали (Archiacanthocephala), Еоакантоцефали (Eoacanthocephala), Палеакантоцефали (Palaeacanthocephala)[6]. Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Акантоцефали. Класифікація гельмінтів, що спричинюють захворювання у людей, за особливостями життєвого циклу За особливостями життєвого циклу гельмінтів розділяють на три групи: Геогельмінти — характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку яєць і личинок необхідне перебування їх у ґрунті протягом певного часу (аскарида, волосоголовець, тощо); Біогельмінти — розвиток гельмінта відбувається за участю не тільки остаточного хазяїна, а й проміжного, іноді не одного (свинячий й бичачий ціп'яки, тощо); Контагіозні антропонозні гельмінти — відсутні проміжні біологічні господарі, людина є єдиним хазяїном, і яйця, що виділяються від хворого в зовнішнє середовище до моменту виділення повністю дозрілі (карликовий ціп'як) або дозрівають до ступеня високої інвазивністі протягом буквально кілька годин на будь-яких об'єктах, навіть не на ґрунті (гострик). У гельмінтозів, які спричиняють такі гельмінти, велике значення у формуванні тривалого перебігу хвороби належить автоінвазії. Класифікація гельмінтів за механізмом передачі до людини Гельмінти передаються наступними механізмами передачі: оральний (часто фекально-оральний) — яйця гельмінтів або проміжні стадії біогельмінтів потрапляють через заражену воду, харчові продукти, побутовим шляхом у травну систему людини, де відбувається їхня активація; перкутанний — частіше за все личинки паразита самостійно просвердлюють неушкоджену шкіру і проникають всередину організму; трансмісивний — личинки проникають в кровоток в результаті укусу живого переносника; Деякі з гельмінтів використовують два механізми. Наприклад, кишкова вугриця, збудник стронгілоїдозу можуть передаватися як орально, так і перкутанно. Класифікація гельмінтів за місцем локалізації в організмі людини Згідно цього гельмінтів поділяють на: Кишкові (аскарида, гострик, волосоголовець, тощо) — це найчастіша локалізація гельмінтів в людини; Позакишкові (котячий сисун, ехінокок, тощо). Методи виявлення гельмінтів у організмі людини Людська аскарида, самець і самиця, музейний експонат. В Україні є 4 види гельмінтів, яких (або їх частки) заражена людина може у себе побачити сама: гострик, аскарида, бичачий і свинячий ціп'яки. Але для виявлення гельмінтів у організмі людини потрібно застосувати певні діагностичні методи й способи. Сучасні методи діагностики глистяних інвазій нині включають: мікроскопічний (гельмінтоскопія — варіант паразитоскопії): нативний мазок фекалій для виявлення яєць гельмінтів (овокопромікроскопія — дослівно мікроскопія яєць[7] у фекаліях[8]); товстий мазок фекалій з целофаном по Като для виявлення яєць гельмінтів; після зіскрібку з періанальних складок для виявлення яєць та тіл гостриків; методика липкої стрічки Грехема; методика Гіммельфарба при ентеробіозі; методика мікроскопії калу після попереднього збагачення флотацією, осадженням[9] чи центрифугуванням — методики Телемана, Фюллеборна, Калантарян, Рітчі, за допомогою одноразових концентраторів «Парасеп»[10] тощо; методика очищення калу детергентами (пральні порошки) від супутніх біологічних домішок; методика мікроскопії консервованих мазків фекалій після очищення калу детергентами; виявлення живих личинок гельмінтів (закручування по Шульману, методики Бермана, Брумпта, Харада—Морі тощо) — методика прямої мікроскопії проглотид стрічкових гельмінтів, методика овомікроскопії дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові, тощо при позакишкових гельмінтозах; Яйця різних видів гельмінтів — Ascaris fertile, Trichocephalus trichuris, Hymenolepis diminuta, Hymenolepis nana, Tenia, Toxocara canis, Necator americanus, Enterobius vermicularis, Ascaris lumbricoides (зверху до низу). патоморфологічний — дослідження біоптатів м'язів при трихінельозі, тканин при цистицеркозі тощо; цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі та альвеококозі; серологічний — різного роду серологічні реакції (РНГА, РЗК, РІФ тощо); топічна діагностика — ультразвукове дослідження органів, МРТ, КТ тощо. Профілактика глистових захворювань Існує понад 150 видів гельмінтів ( глистів) які здатні вражати людину і паразитувати в її організмі. З них на території України виявлено майже 30 видів ( 75 % становить ентеробіоз, 20 % аскаридоз). За особливостями циклів розвитку , розрізняють геогельмінти та біогельмінти. Розвиток геогельмінтів на початкових стадіях проходить у зовнішньому середовищі, а згодом уже в організмі людини. До геогельмінтів належать аскариди , волосоголовці, кишкова вугриця , тощо. Біогельмінти розвиваються лише в живих організмах.До них , належать трихінела,дирофілярії, котяча двоустка, більшість ціп’яків. Господарями-носіями біогельмінтів можуть бути комахи, риби, малюси, звірі, люди. Різні стадії свого розвитку біогельмінти проходять у різних видових господарів. Личинкові стадії розвиваються в організмі проміжного господаря, скажімо, тварини, а доросла статевозріла особина паразита- в організмі кінцевого господаря, наприклад, людина. Гельмінти можуть паразитувати в усіх тканинах і органах людини . Для кожного виду в організмі людини є характерними свої специфічні місця локалізації гельмінтів. За місцем локалізації вони поділяються на порожнинних та тканинних . У кишківнику зазвичай паразитують аскариди, анкілостоміди, карликові ціп’яки тощо, а от в тканинах паразитують- ехінококи, дирофілярії , онхоцерки. Бичачий і свинячий ціп’яки , широкий стьожківець , які мають довжину від 1,5 до 10 метрів , фіксуються у верхньому відділі тонких кишок .Там же паразитує й аскарида. Карликовий ціп’як ( довжина 5-8 см.) паразитує у нижній третині тонкого відділу кишечника. Волосоголовець – у товстому відділі. Опісторхоз полюбляє жити у жовчних ходах печінки і протоках підшлункової залози. Глистяні захворювання нерідко протікають без специфічних скарг і проявів. Тому на предмет наявності глистяної інвазії необхідно ретельно обстежуватися , у випадку тривалих порушень травлення і апетиту , втрати маси тіла . Загалом, вплив паразитів на організм людини є різноманітним. Перед усім , продукти життєдіяльності й розпаду гельмінтів чинять на організм господаря загальнотоксичну дію . Глисти виділяють отруйні речовини , які поступово отруюють організм людини. З’являються головні болі , дратівливість, поганий сон. Потерпає організм людини і від механічного ушкодження органів і тканин у місцях паразитування гельмінтів. На гельмінтоз можуть захворіти усі, але групами ризику є : діти; люди з низькою санітарною культурою, які не дотримуються елементарних правил гігієни( не миють руки перед прийомами їжі та після відвідувань туалетів, не дотримуються санітарних норм в утриманні домашніх тварин , вживають немиті овочі та фрукти , тощо); особи, які полюбляють вживати рибу чи м’ясо в сирому вигляді; люди, які подорожували у країнах Африки та Азії. Від гельмінтів ( гостриків та аскарид) потерпає 5 частина дітей , які відвідують дитячі заклади . Присутність в організмі дитини будь-яких гельмінтів , може зумовити порушення фізичного й розумового розвитку, затримку росту і статевого дозрівання. Вони можуть спровокувати розвиток анемії, порушення пам’яті , погіршення загального самопочуття та інше. У дітей наявність глистяної інвазії виявляється в блідості шкірних покривів ,особливо обличчя , появи темних кіл під очима, порушення апетиту і розвитку різноманітних диспептичних проявів у вигляді періодичної нудоти, блювання, болю в животі не визначного характеру , частіше в ділянці пупця , підвіщеного газоутворення в кишечнику і т.п. Запобігти розвитку гельмінтозів допоможе елементарне дотримання правил особистої гігієни ( миття рук перед прийомами їжі, після відвідування місць загального користування та спілкування з домашніми тваринами). Також потрібно обов’язково обдавати кип’ятком овочі та фрукти, які вживаються у сирому вигляді , піддавати необхідній термічній обробці рибу та м’ясо. Важливо турбуватись про повноцінне харчування , що в достатній кількості забезпечує організм усіма поживними речовинами, особливо вітамінами С,Д та А. Позитивне значення тут має і стимуляція загального імунітету. Вона знижує ймовірність зараження гельмінтами , перешкоджає міграції паразитів по організму та досягненню ними статевозрілої стадії , скорочує тривалість їхнього життя в організмі. Основними методом боротьби з гельмінтами є специфічне лікування. А це прийом протигельмінтних препаратів , які знищують паразитів на різних стадіях їхнього розвитку в організмі людини. Ці ліки використовують також для профілактики зараження глистами.